​Як говорити з дитиною про війну?

Катажина Дреліх, INTERIA.PL: - Сьогодні розмови про війну не базуються на тому, щоб слухати розповіді наших бабусь і дідусів про те, що сталося кілька десятків років тому. Війна відбувається зараз, прямо за межами нашої країни. Тому у батьків виникають сумніви: говорити про цю ситуацію чи не говорити про неї?

Катажина Бабка, дитячий психолог: - Важка справа, але однаково говорити треба. Діти про все довідаються й так. Ідея в тому, що коли це ми дамо їм цю інформацію, то отримаємо бодай якийсь контроль над тим, як і з чим дитина це асоціюватиме? Уривки інформації доходять до дітей щомиті: у спілкуванні, по радіо, у розмовах. Ми не захистимо їх від цього. Можливо справді, як ви сказали, перекази про війну траплялися в житті дитини через розповіді старших членів сім’ї, але образ війни міг з’явитися в житті дітей і в набагато гіршому вигляді: у фільмах про війну, можливо, в комп’ютерних іграх. У таких випадках ми вже не маємо жодного контролю над тим, що саме поєднує дитяча уява з інформацією про те, що відбувається в Україні. Який образ стане для них образом того, що відбувається просто за нашим кордоном? І той факт, що ми розповідаємо їм про це, може захистити їх у тому сенсі, що ми передаємо їм цю інформацію у більш безпечній та менш загрозливій формі.

Чи існує вікова межа, до якої в жодному разі не можна починати цю тему з дитиною?

- Це дуже індивідуальна справа. Якщо у нас виникли сумніви, чи достатньо зріла дитина для такої розмови, варто дослідити, що вона вже знає ?. Можливо, наше дошкільнятко вже чуло, що війна є, але слово це йому відоме лише з якоїсь забави. І, коли ми підійдемо до теми серйозно, з «великим калібром» і нашим, дорослим уявленням про війну, то можемо його просто налякати. То ж ліпше спочатку з’ясувати, скільки дитина знає і які образи в його голові пов’язані зі словом «війна», як він собі це уявляє. Це може бути відправною точкою для такої розмови. Можливо, старша дитина уявляє собі війну у вигляді танків на вулиці, а ми звертатимемо увагу поранення й жертви, тим самим підігріваючи його страх. Тому дуже важливо перевірити, з чим під час такої розмови, ми застаємо дитину?

Як провести таку розмову з дитиною, якщо, наприклад, вона нас запитує, що відбувається в Україні?

- Варто перевірити, звідки це питання - що вона уже знає, а у чому не впевнена? Чи це хтось розповідав про це, чи бачила якісь зображення чи трансляцію по телевізору? Насамперед потрібно казати правду, але на конкретному рівні. Не варто довго сперечатися про те, що таке війна, бо тоді й самому легко загубитися в масі наданої інформації. Для дітей молодшого віку вистачить інформації на кшталт: "Одна країна напала на іншу країну, тому що вона хоче відібрати її шматочок. Інші країни, зокрема Польща, не згодні на це, і ось чому ця війна". Варто спиратися на конкретне повідомлення і перейти до того, що можна зробити, аби відновити контроль над ситуацією: «Ми хочемо допомогти Україні і тому збираємо одяг чи інші необхідні речі для людей із тих територій». Занадто довга суперечка може змусити нас сказати те, що дитині ще не потрібно, і налякати її.

Тобто варто говорити лише про те, що вже сталося, а не ділитися з нею можливими наслідками того, що відбувається зараз?

- Краще уникати цього, адже ми не знаємо, як складеться ситуація. Навіщо ж тоді додавати дитині такі шматки власних страхів? Але якщо вона чогось боїться, ми повинні неодмінно на це реагувати. І тут, залежно від того, чого дитина боїться - можна сказати: «Заспокойся, цей сценарій неможливий», або «Це можливо, але коли це станеться, ми відреагуємо так і так», скажіть їй, як ми вирішимо конкретну загрозу?

Війна - це екстремальна емоція, яка вражає насамперед тих, кого вона безпосередньо стосується, але також і тих, хто за нею спостерігає. Наскільки важливий емоційний аспект у цій розмові з дитиною і наскільки важливим є питання про її почуття, пов’язані з війною?

— Перш за все, треба бути обережним, щоб не переборщити. Ми, дорослі, звикли до запитань на кшталт: «Як ти до цього ставишся?», «Як ти це сприймаєш?». Для дітей це не завжди так очевидно. Краще реагувати на те, що вони нам говорять і що висловлюють. Хіба що ми чітко бачимо, що дитина щось переживає, але не виражає цього. Тоді варто запитати, але не засипати його питаннями. Дитина на свідомому рівні може не знати, як вона ставиться до інформації про війну. Вона може відчувати щось у тілі, але не обов’язково усвідомлювати, що це означає? - чи то страх, тривога чи втрата почуття безпеки?

Ми також повинні бути обережними з цим і не ставити запитання на кшталт «Чи відчуваєш ти страх?», «Чи боїшся після того, що почув?», які можуть наштовхувати та викликати певні емоції?

- Наштовхувати не варто, однак якщо бачимо, що емоція явно присутня, то можна сказати: «Я бачу, що ти наляканий. Може, ми про це поговоримо?», «Що тебе занепокоїло?». Тобто давайте краще з’ясуємо, що дитина вже знає і що її так зворушило? Також варто звернути увагу на те, що дивляться і слухають діти. Якщо ми дотримуємося інструкцій, спокійно і з розумінням ставимося до емоцій дитини, але при цьому будемо дивитися службу новин у фоновому режимі 24 години на добу а до того ще й час від часу переглядати новини, обмінюватися коментарями щодо ситуації, то дитина буде бомбардована цими повідомленнями, що, безумовно, не допоможе. Відтак те, що ми говоримо про збереження спокою, не збігатиметься з нашою поведінкою. Діти, особливо в часи невизначеності, все більше дивляться і слухають, тому краще контролювати канали, через які надходить інформація про напад Росії на Україну.

Виходить, що дорослим обговорювати цю ситуацію вдома, в присутності дитини - не слід?

- Така дискусія часто передбачає роздуми над тим, що може статися, і розгляд різних сценаріїв. І наскільки ми зазвичай робимо це, щоб знизити власну тривожність, хоча це не обов’язково працює таким чином, настільки ж дитина може почути щось, з чим їй важко буде впоратися. Тому не варто обговорювати цю тему в присутності дитини, тому що вона не зобов’язана брати участь у такому обговоренні.

Щодо емоцій дорослих: чи можна поділитися з дитиною своїми страхами, наприклад, кажучи: «Я відчуваю страх у зв’язку з цією ситуацією. Ти теж це відчуваєш?» Або розповісти йому про свої страхи?

«Краще сказати: «Я боюся, але менше, тому що я знаю, що ми будемо робити, щоб бути в безпеці. Я можу тобі про це розповісти». Якщо ми боїмося або напружуємось, дитина це відчує. То ж краще це назвати. Бо є небезпека, що якщо ми заперечуємо свої емоції, дитина вийде з розмови і залишиться з тим, чого боїться, а ще з відчуттям самотності в цьому страху або з тим, що батьки ігнорують її емоції та почуття. Тому варто назвати емоції, а також показати, як ми їх регулюємо, наприклад: «Я відчуваю страх, але його менше, тому що ми домовилися з мамою/татом, що будемо робити, коли станеться щось погане».

Варто показати, що навіть у такій, здавалося б, незалежній від нас ситуації, ми можемо на щось вплинути і маленькими кроками повернути почуття контролю. На даний момент, коли ця війна відбувається, здається, ми нічого не контролюємо - залишається лише подивитися на розвиток подій. Щоб подолати це почуття, варто вжити заходів, навіть у невеликих масштабах, але підтримати почуття свободи, наприклад, взяти участь у зборі коштів чи іншим чином допомогти Україні. Якщо для нас це добре, якщо у нас є така можливість, то варто показати таки, що ми повинні бути не тільки пасивними одержувачами інформації, що надходить, але й можемо проявляти ініціативу та реально допомагати. Мати (навіть незначний) вплив на хід подій.

На що слід особливо звернути увагу в цей час спілкування з дитиною?

- Емоції, особливо пов’язані зі страхом, дуже сильно закладені в організмі. Тому, крім розмов, варто зробити акцент на тілесному контакті, забезпеченні фізичної близькості та доступності. Я маю на увазі, наприклад, обійми та погладжування. Якщо діти старші, можна робити з ними дихальні вправи, щоб їх заспокоїти. В організмі часто наростає напруга, тому варто уважно ставитися до того, чи наша дитина не занадто напружена, чи не в стесі? Якщо вона більшу потребує обійм, давайте просто відреагуємо на це. Діти можуть не повністю усвідомлювати, чому, але будуть точно знати, що хочуть бути поруч із мамою чи татом. Забезпечити цю близькість і відчуття того, що ми є і будемо з дитиною, надзвичайно важливо.