Reklama

Після Бучі

Один із найвідоміших сучасних українських письменників — про війну, колективну відповідальність, велику культуру й розлюднення.

«Чудовий, високоталановитий народ Німеччини, нація філософів і поетів, яка дала світовій культурі Лютера і Ґете, Ніцше і Ваґнера, Канта і Геґеля, НЕ повинна бути звинуваченою у звірствах Гітлера та його найближчого оточення і НЕ несе жодної відповідальності за Аушвіц, Майданек, Бухенвальд, Дахау чи інші прояви Голокосту, як і за стерту з лиця землі Варшаву й десятки, сотні інших сплюндрованих міст Європи. Тільки оскаженілий у своїй германофобії вульґарний пропаґандист вимагатиме нині заперечення всього німецького й колективної відповідальності німців. Неприховано агресивні атаки на велич німецької культури з вимогами її часткового виключення та блокування є нічим іншим як варварською вузьколобістю та маніфестом примітивного чорно-білого світобачення. Німецький народ зазнав від гітлерівської влади страждань, ніяк не менших за всі інші народи світу, і в цю жахливо нелегку для нього мить історії він, як жоден інший народ, потребує нашої підтримки й солідарності.»

Reklama

Не знаю. Не можу собі уявити такого тексту, датованого, наприклад, 1945 роком. Абсурдно? Так. Небезпечно? Не те слово.

Мені не відомо, щоб 1945-го, як і в подальші роки, хтось наважився виступити з подібного штибу абсурдним і небезпечним текстом. Чому ж нині, 2022-го, ми повсякчас чуємо щось аналогічне?

Трагедія українців сьогодні зредукована до гештеґа #BuchaMassacre. Зручно в користуванні й локалізує мегазлочин в одному-єдиному містечку. Те, що насправді таких буч у нашій країні вже виявляється і ще виявиться — в міру подальшого звільнення територій українською армією — значно більше, треба пояснювати окремо.

Що Буча не поодинока, хоч на сьогодні найпоказовіша.

Що Буча (як і всі інші бучі) — не прикра випадковість, не «ексцес виконавця», не істерія загнаних власною війною в безвихідь «простих російських хлоп’ят», а сплановане й методичне виконання російської державної програми, суть якої — частково поневолення, а переважно — знищення українців.

Нас не має бути. 40-мільйонного європейського народу не має бути. Не має бути нашої мови. Нашої пам’яті не має бути теж. Нас денацифіковують — усіх до останнього українця. Нас деукраїнізовують — відбираючи нам життя.

Коли тиждень тому російський функціонер на перемовинах у Стамбулі пообіцяв «зниження активності на київському напрямі», ніхто на світі й не здогадувався, про яку активність ішлося. Ми думали про банальні пересування техніки, ракетні обстріли, авіанальоти. Я вживаю тут слово «банальні», бо за 40 днів війни люди здебільшого звикають і перестають здригатися на кожен звук сирени.

Проте активність росіян виглядала й по-іншому. Як і з перших днів цієї війни, як, зрештою, в усіх інших війнах, армія росії найпереможніше воює з мирним населенням. Іншими словами, російська армія є розгалуженою загальнонаціональною терористичною організацією зі сотнями тисяч членів, озброєних не просто граничною жорстокістю, але й винятковим садизмом. росія є терористичною державою. Її призначення - сіяти горе, біль, смерть. «У россии свой особый путь.»

Й от вам приклади її активності.

Розстріли випадкових перехожих. Усіх.

Автомобілів, якими мирні люди намагаються втекти від смерті.

Усіх без винятку пасажирів у цих автомобілях — дітей, жінок. Нищення кожної живої істоти вогнем і металом.

Скидання бомб на людські голови — касетних, фосфорних і всіх інших заборонених. Скидання їх на шпиталі, театри, музеї, бібліотеки, дитячі садки.

Масові катування і страти — пострілом у потилицю. Наші західноукраїнські предки зазнали на собі цієї розстрільної методи ще у 1939-41 роках. Розстріл у потилицю жертв, яких ставлять на коліна із зав’язаними руками, — це була нормальна процедура кожної російсько-більшовицької в’язниці на наших землях. Перепрошую за слово «нормальна». Точнішим буде слово «рутинна».

Масові зґвалтування. Жінок, дітей. Масовий виплеск інстинктивної злої архаїки: вбити чоловіка, зґвалтувати дружину. Перше і друге на очах у дітей.

(Пане Достоєвський, що ви там, курва, писали про одну-єдину сльозу дитяти? Допомогло воно вашим росіянам?)

Масові депортації українських громадян з окупованих територій углиб росії. Все підтверджується і повторюється: терористи не можуть не нахапати заручників.

Мародерство. Грабежі. Солдати з росії методично зламують житла українців — у багатоповерхівках і приватних оселях. Усюди. Тягнуть що бачать: шмаття, взуття, алкоголь, прикраси, парфуми, комп’ютери, смартфони, ножі, виделки... Після себе лишають у помешканнях уламки розтрощеного світу і купи власних екскрементів. На згадку про велич російської культури.

Сьогодні вранці я зловив себе на думці: як хотів би я, щоб вони були всього лише мародерами. Це означало б, що вони, попри все, залишаються людьми. Поганими і злими, але людьми.

Натомість усе, що ми бачимо, свідчить про роз-люднення. Населення росії успішно себе розлюднило. Це антисвіт. Це частина людства, яка добровільно перейшла в антилюдство.

Того самого дня, коли останні росіяни покидали Бучу, довершуючи так само останні криваві епізоди #BuchaMassacre, голови фракцій Європейського парламенту породили чергове звернення до «російського народу». Про те, як вони прагнуть єднання з ним. Про велику російську культуру. Про Чехова і Булгакова. Та звісно ж, і про Толстоєвського, куди ж без цього двоголового монстра. Про «спільні цінності» — від Дубліна до, звичайно ж, Владивостока. Щоправда, чомусь не до Курил.

Як можна звертатися до чогось, чого немає? Шановні голови фракцій, у вас є голови? Що у вас немає сердець, я знав і раніше.

Я думав, вони — ідіоти. Я перестаю так думати. Вони — співучасники. Їхня турбота в одному: як відбілити злочин. Як обуритись очевидністю #BuchaMassacre, але щоб цим їхнім обуренням не обурилася росія. Як іще потайки нашкодити Україні в її спротиві.

Але спротиву вже перевалило за 40-й день, і безсилля ворога неухильно переходить в агонію.

Буде весна і буде Україна.

Текст у співпраці з novayapolsha.pl

Reklama

Reklama

Reklama

Strona główna INTERIA.PL